«Це вирішимо по ходу справи» це найдорожче речення в облаштуванні квартири

Того ж року ви здобули нагороду BIG SEE і Silver Winner на NY Architectural & Interior Design Awards. Що для вас означає те, що вашу роботу за такий короткий час відзначили двічі на міжнародному рівні?

Нагорода BIG SEE і Silver Winner на NY Architectural & Interior Design Awards це важливий момент у розвитку нашої студії. Отримати два міжнародні визнання за один рік особливо значуще, адже якість нашої роботи отримує визнання і поза ринком, на якому ми щодня працюємо.

За цими результатами стоять постійні інвестиції в знання, ретельне опрацювання проєктів і відданість усієї команди. Я пишаюся тим, що цю роботу помітили. Ці нагороди додають нам впевненості й стимулу розвивати свій авторський стиль далі, з такою самою відповідальністю до кожного наступного проєкту.

Вашу роботу відзначили в Нью-Йорку. Чи буває, що світ раніше за нас помічає цінність того, що створюється в Чорногорії?

Ми часто відчуваємо потребу шукати підтвердження власної якості десь далеко. Наче те, що створюється тут, стає ціннішим лише тоді, коли отримує міжнародну печатку. А якість існувала й до нагороди. Визнання не створює цінності проєкту, воно робить її помітнішою. Я б хотіла, щоб ми більше вірили власним авторам ще до того, як їх помітить хтось за межами нашої країни.

Яку частину роботи за цими двома нагородами публіка ніколи не бачила, але без неї нагород би не було?

Усі перевірки й корекції, що передують фінальній фотографії. Публіка бачить обране рішення, але не бачить, скільки варіантів ми розглянули, що відкинули і скільки розмов провели, щоб дійти до цього результату.

Особливо невидима робота з узгодження ідеї з реальним станом об'єкта. Потрібно пояснити деталь, перевірити матеріал і вчасно розпізнати, де може виникнути проблема. Ця частина роботи вимагає багато зосередженості й відповідальності. Коли її виконано добре, її цінність часто видно саме в тому, що ніщо не здається проблемним.

Чого вашій команді довелося навчитися, змінити чи підняти на вищий рівень, щоб дійти до року з двома міжнародними нагородами?

Коли студія зростає, дедалі менше можна покладатися на те, що одна людина все побачить, перевірить і вирішить. Потрібні чітка комунікація, розподіл відповідальності та спільне розуміння якості, якої ми прагнемо досягти.

Для мене важливо, щоб члени команди розуміли причину рішення, бо тоді вони можуть розпізнати проблему й запропонувати вихід. Якість зростає тоді, коли всі беруть участь уважно й відповідально. Тому ці нагороди я сприймаю і як успіх співпраці, яку ми будуємо всередині студії.

Якби ви робили нагороджені проєкти п'ять років тому, що ви тоді ще не вміли б розв'язати на такому рівні?

Сьогодні я набагато раніше розпізнаю наслідки рішення. Можу передбачити, де виникне технічна проблема, що потребуватиме додаткового пояснення для виконавця і який вибір згодом зумовить увесь проєкт.

Досвід дає й краще відчуття пріоритетів. Ви чіткіше бачите, де треба наполягати, де є простір для змін і чому приділити найбільше уваги. Тому я вірю, що розвиток архітектора видно і в якості запитань, які він ставить, перш ніж щось накреслить. Частину проблем ви розв'язуєте саме тому, що розпізнали їх вчасно.

Чи означає гарний рендер, що інтер'єр добре спроєктовано?

Гарний рендер може справити чудове враження, але лише технічний проєкт показує, наскільки простір справді продуманий. За зображенням мають стояти точні розміри, опрацьовані деталі, узгоджені інсталяції та рішення, які виконавці можуть зрозуміти й реалізувати.

Архітектор має знати, як поєднаються матеріали, як щось буде закріплено і як простір функціонуватиме в щоденному користуванні. Саме тут я бачу найбільшу різницю між архітекторами: у здатності довести те, що вони представили, до якісної реалізації. Рендер показує обіцянку. Збудований простір показує, скільки знань за ним стоїть.

Яке найдорожче речення може сказати клієнт під час облаштування простору?

«Це вирішимо по ходу справи». Деякі рішення справді можуть зачекати, але за інші ви потім платите переробками. Якщо розташування освітлення, інсталяцій чи розміри меблів не узгоджено вчасно, проблема з'являється тоді, коли щось уже виконано або замовлено.

Тому технічна підготовка має цінність, яку клієнт часто не бачить одразу. Вона запобігає витратам, яких ще не виникло. Набагато легше змінити лінію на кресленні, ніж пересунути інсталяцію в готовій стіні. Добрий проєкт заздалегідь відкриває питання, які на будівництві стали б дорогими.

Що сьогодні більша розкіш: дорогий інтер'єр чи інтер'єр, який не схожий на жоден інший?

Думаю, сьогодні набагато легше створити дорогий простір, ніж автентичний. За гроші можна купити найдорожчий мармур, меблі й освітлення, але не можна купити ідентичність. Справжня розкіш починається там, де зникає потреба справляти враження на інших. Для мене найдорожчий той простір, який має характер, а не цінник.

Чи є момент, коли більший бюджет починає псувати проєкт?

Є момент, коли доступність усього ускладнює вибір. Кожен окремий елемент може бути винятковим, але їхня сумарна вартість не гарантує гарного простору. Якщо ми постійно додаємо ще один ефектний матеріал, ще один авторський предмет і ще один ефект, ми втрачаємо ієрархію. Ми вже не знаємо, що важливо і де має зупинитися погляд.

Більший бюджет дає можливість виконати рішення якісніше, але вимагає й дисципліни. Треба знати, коли простір отримав те, що йому потрібно, навіть якщо клієнт може дозволити собі набагато більше.

Ви б радше проєктували простір, який сподобається всім, чи такий, який одні обожнюватимуть, а інші повністю відкинуть?

Простір, що викликає емоцію. Я не вірю, що автентична архітектура має подобатися всім. Якщо ви намагаєтеся догодити смакові кожного, ви ризикуєте створити щось без власної позиції. Це не означає, що архітектура має провокувати за будь-яку ціну, але думаю, що в неї має бути причина існувати саме такою, якою вона є.

Чи може архітектор отримати міжнародну нагороду за простір, у якому сам не хотів би жити?

Звісно, адже добрий архітектор не проєктує власне життя в кожному просторі. Він має розуміти чужі звички, потреби й емоції. Те, що ідеально для однієї людини, для іншої може бути цілковито неприйнятним. Думаю, професійна зрілість саме в здатності створити щось виняткове, що не обов'язково має бути вашим особистим вибором.

Скільки разів архітектор має сказати «ні», щоб з'явився проєкт, гідний міжнародної нагороди?

Набагато більше разів, ніж люди думають. Творчість це не лише здатність вигадати щось нове, а й сміливість відкинути те, що недостатньо добре. Іноді найважливіше рішення в проєкті саме те, щоб чогось не робити. Найважче відстояти простоту, бо її часто хибно трактують як брак ідеї.

Що важче: здобути міжнародну нагороду чи переконати клієнта відмовитися від поганої ідеї?

Це два цілком різні види виклику. Нагорода є результатом довгого процесу, а стосунки з клієнтом ви будуєте щодня. Найбільший виклик не в тому, щоб сказати клієнтові, що він не правий, а в тому, щоб показати йому, чому інше рішення може бути для нього кращим. Добрий проєкт виникає тоді, коли є довіра, а не тоді, коли хтось виграє суперечку.

Дивлячись на ці дві нагороди, яке рішення ви вважаєте найважливішим: те, яке ухвалили в самому проєкті, чи те, яке роками раніше ухвалили про те, як будувати студію?

Рішення постійно інвестувати в знання і серйозно вибудовувати кожну частину роботи. Окремий проєкт може принести визнання, але спосіб роботи визначає, скільки разів ви зможете досягти якісного результату.

Для мене було важливо й те, щоб студія була місцем, де діляться знаннями. Люди, які в нас навчалися, сьогодні розвивають власні кар'єри й бюро, а ми продовжуємо вдосконалюватися. Коли я дивлюся на ці нагороди, я бачу їх у контексті цього ширшого шляху: усього, чого ми навчалися, що передавали й поступово піднімали на вищий рівень.

Як ви ставитеся до того, що багато ваших слухачів сьогодні мають власні бюро?

Знання це одна з небагатьох цінностей, які збільшуються, коли ними діляться. Тому успіх наших слухачів я сприймаю і як успіх наших навчань. Багато хто в нас опанував 3ds Max, покращив свою роботу, почав краще за неї брати гроші й відкрив власні бюро. Це підтвердження того, що ми передали їм щось справді цінне.

Ми не вважаємо їх конкуренцією. Вірю, що якісніші люди в професії піднімають стандарти для всіх нас. А ми продовжуємо інвестувати у власні знання, технічне опрацювання й реалізацію, з такою самою цікавістю й амбіцією, з якою починали.

Люди приходили до вас волонтерити й учитися. За чим ви впізнавали, хто справді скористається цією можливістю?

За тим, що людина робить між двома розмовами. Хтось вислухає пояснення, спробує сам і повернеться з точнішим запитанням. Ви бачите, що вона працювала і тепер хоче зрозуміти те, що її зупинило. У такої людини початкове незнання не проблема.

Набагато важче, коли те саме запитання повторюється, а попереднє пояснення навіть не випробували. Наставник може спрямувати, але не може замість іншої людини пройти через спробу. Тому ініціатива говорить мені більше, ніж початкова швидкість чи впевненість. Люди розвиваються в різному темпі, але має бути їхнє особисте зусилля.

Чи достатньо року роботи в студії, щоб хтось подумав, що вже навчився професії?

За рік можна багато чому навчитися, але не можна очікувати, що ви завершили знання і готові до будь-якої ситуації. Якщо сказати образно, ви, можливо, пройшли 30% шляху: маєте основу, розумієте певні процеси й можете самостійно виконати частину роботи. Лише через різні проєкти, помилки та відповідальність за власні рішення ви починаєте усвідомлювати, скільки ще треба вчитися.

Важливо й те, що ви робили протягом цього року. Сама присутність у студії не означає, що ви засвоїли знання. Скільки ви пробували самі? Як сприймали корекції? Чи хотіли зрозуміти, чому ми щось робимо, чи лише отримати інструкцію, як закінчити завдання? Двоє людей можуть провести поруч зі мною однаковий час і вийти з цілком різним рівнем знань.

Я й сьогодні навчаюся. Закінчила факультет, здобула магістерський ступінь, маю досвід і міжнародні відзнаки, а попри це щороку проходжу щонайменше чотири-п'ять різних зарубіжних навчань і фахових курсів. Інвестую свій час і гроші, бо знаю, що є сфери, де можу бути кращою. Тому мені важко зрозуміти переконання, що хтось після року закінчив навчання. Я можу поділитися досвідом, пояснити і скоротити комусь шлях. Але очікую, що людина вкладе власну працю.

Чи стає успіх небезпечним у момент, коли ви починаєте вірити, що вже не можете помилитися?

Думаю, саме тоді творчість починає слабнути. Нагороди можуть дати впевненість, але не повинні прибирати сумнів. Я б хотіла, щоб завжди залишалася певна доза переосмислення, бо вона змушує шукати кращі рішення. Найнебезпечніше, коли ви перестаєте цікавитися.

Якби хтось завтра забрав у вас усі нагороди, референції та назву студії, що залишилося б від вашого успіху?

Залишилися б досвід, знання і мій спосіб мислення. Нагороди цінні, але не можуть бути фундаментом професійної ідентичності. Те, що ви будуєте роками, це не лише портфоліо, а здатність дивитися на кожну нову проблему під іншим кутом. Успіх набагато стійкіший, коли не залежить від зовнішнього підтвердження.